НОВОСТИ

28.09.10 

25.09.10 

25.09.10 

Краеведение

 

 

     Літературний Харків – не нова тема в історико-літературних і літературно-критичних дослідженнях. Але рівень її осмислення поки що не відзначається особливою глибиною. За неї бралися історики та літературознавці, яких цікавив, передусім, фактичний бік літературного розвитку. У роботах з краєзнавства теж відтворені загальні риси літературного процесу, створена хрестоматія з літератури рідного краю. Кілька довідкових видань зібрали багатий, цікавий і важливий матеріал, поданий в енциклопедичному стилі. Супровідні статті також присвячені загальним процесам літературного розвитку.

     Поруч з цим практично відсутні книжки, у яких бодай би були зібрані літературно-критичні статті та рецензії про творчість харківських авторів. Розкидані в періодиці, вони важкодоступні сучасному читачеві, особливо, якщо вони друкувалися в газетах.

   Думається, настав час корінним чином переглянути стан розробки літературного, краєзнавчого, історичного питання “Історія літературної Харківщини”, адже яким би не було видатним літературне явище саме по собі, але громадську повноцінність воно набуває лише в критиці через своє витлумачення. Важливо усвідомити, що пошана до творців духовних цінностей минулого й сучасного – це барометр, який вимірює рівень культури суспільства в цілому. А любити і шанувати можна лише те, що добре знаєш.

      Як відомо, Харків бере свій початок з Університетської гірки, але літературний Харків починається ще в ХІ столітті, майже за півстоліття до заснування міста при злитті річок Харків, Лопань і Уди. Саме тут 1185 року проходили війська Новгород-Сіверського князя Ігоря під час його походу проти половців, описаному в першій літературній пам’ятці “Слово о полку Ігоревім”. А далі часовий простір представляє нам безіменних талановитих – авторів дум і пісень про славних козаків і нашого земляка Івана Сірка, оспіваного в багатьох творах. У нашому краї народилася лірична пісня “Їхав козак за Дунай”, автором якої був козак Харківського полку Семен Климовський.

     Харківська земля закарбувала для віків сліди свого ясночолого мислителя і поета Григорія Сковороди, проповідника справжніх життєвих цінностей:

Чистий можеш буть собою,
То нащо тобі броня
І шолом над головою?
Не потрібна і війна.

     Григорій Сковорода став засновником харківської літературної династії. Саме з його творчості почався бурхливий розквіт літературної Харківщини, відзначений на цьому етапі іменами видатних митців: письменника і драматурга Григорія Квітки-Основ’яненка, Івана Манжури, байкаря П.П.Гулака-Артемовського, письменників і критиків В. Масловича, Р. Гонорського, О. Склабовського, А. Вербицького, пізніше – драматурга Марка Кропивницького. У Харкові свої байки писав Є. Гребінка. Неподалік від нашого міста народився один з найвизначніших поетів кінця ХІХ століття П.А. Грабовський, який 1886 року працював у редакції харківської газети “Южный край”.

    У 1830–1840-х роках у нашому місті сформувалася Харківська школа романтиків, до якої належали М. Костомаров, І. Срезневський, О. Корсун, М. Петренко, Л. Боровиковський, А. Метлинський, Я Щоголів, І. Бецький, І Петров. У Харкові виходили як окремі книжки цих авторів, так і колективні альманахи. Діяльність цього кола харківських митців на теренах художнього слова справила неабиякий вплив на Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша та й у цілому на становлення нової і новітньої української літератури, а в сусідній польській спричинила появу “української школи” в поезії.

   Харківська культурно-історична ситуація характеризувалася взаємодоповненням і взаємозбагаченням української і російської літератур. 1857–1869 рр. у Харкові жив відомий російський письменник Григорій Данилевський, публікуючи свої твори в газеті “Харьковские губернские ведомости”. У газеті “Южный край” (1895) дебютував Михайло Арцибашев; опублікувавши упродовж трьох років низку оповідань. Харків був стартовим майданчиком і для Аркадія Аверченка, який видавав тут сатиричні журнали “Штык” і “Меч” (1906–1907).

    З початком ХХ століття особливого різномаїття в літературному житті Харкова не спостерігалося. Поява кількох нових імен фіксувалася передусім поза межами краю, як, приміром, Олександра Олеся (Кандиби), та Гната Хоткевича, або ж як Миколи Асєєва та Григорія Петникова, – у площині творення нової поетичної мови на основі праслов’янських коренів (не без впливу студій Потебні) для російської літератури.

    Розпад імперій, соціальні й національні революції, повстання незалежної держави України й поразка у війні з більшовицькою Росією – у цьому вирії подій формувалося нове покоління літераторів як усієї України, так і Харківщини. У проголошеному столицею України Харкові після встановлення радянської влади згуртувалися видатні мистецьки сили; тут відкривалися державні й кооперативні видавництва, виходили різноманітні газети і журнали, створювалися літературні організації.

     Літорганізації в 1920-х роках були звичайною формою культурного життя. У 1922 р. в Харкові виникла спілка селянських письменників “Плуг”. Очолена С. Копиленком, вона включала в себе О. Копиленка, А. Головка, С. Божка, Петра Панча та ін. 1923 року під керівництвом Василя Блакитного заснована спілка пролетарських письменників “Гарт”, членами якої стали М. Хвильовий, М. Йогансен, І. Дніпровський, В. Сосюра, О. Довженко, І. Сенченко та ін. У 1925 р. у Харкові розпочалася велика літературна дискусія, започаткована М. Хвильовим, яка привела до перегрупування літературних сил: “Гарт” розпався, М. Хвильовий утворив зі своїми прибічниками спочатку літературну групу “Урбіно”, а наприкінці 1925 року – Вільну Академію Пролетарської Літератури (ВАПЛІТЕ). Серед її академіків були першорядні письменники: Микола Куліш, Юліан Шпол (Михайло Яловий), Майк Йогансен, Аркадій Любченко, Олекса Слісаренко, Іван Сенченко, Павло Тичина, Володимир Сосюра, Юрій Смолич, Микола Бажан, Юрій Яновський.

      Осібно в Харкові існували такі угрупування, як “Аванrард” (лідер – Валер’ян Поліщук), “Нова rенерація” (Михайль Семенко, Гео Шкурупій), “Молодняк” (Леонід Первомайський, Терень Масенко, Андрій Малишко та ін.), “Західна Україна” (Василь Бобилянський, Мирослав Ірчан, Антін Крушельницький, Дмитро Загул) та інші, що лише урізноманітнювало літературний процес і всіляко сприяло постанню модерної української літератури.

      Харків тієї пори реально відігравав роль культурної столиці України. По ньому прийшовся і головний удар репресій, коли 1930 року розпочався процес над вигаданою ГПУ Спілкою Визволення України, якої насправді не існувало. Харковом ходив чорний жарт: з будинку письменників “Слово” можна нікого не виводити, достатньо встановити на вікнах rрати (тобто перетворити на тюрму). У цей час терору і насильства все ж створюються непроминущі художні твори, яким судилося довге життя і які заслужено користувалися читацькими симпатіями: романи Ю. Яновського “Чотири шаблі”, “Вершники”, “дитяча” трилогія романів Ю. Смолича “Дитинство”, “Наші тайни” і “Вісімнадцятилітні”, комедія Л. Юхвіда “Весілля в Малинівці”.

      До Великої Вітчизняної війни у Харкові працювали П. Панч, Н. Забіла, М. Трублаїні, Ю. Шовкопляс, І. Муратов та ін. На фронт пішла значна частина харківських письменників, 14 з них загинули в боях з фашистами: Л. Альтман, М. Аронський, К. Герасименко, О. Десняк, Л. Зимний, Д. Каневський, Я. Качура, Ю. Корецький, М. Кульчицький, Д. Семенов, М. Трублаїні, Й. Фельдман, М. Хошеватський, М. Шпак. Інша частина письменників сприйняла прихід німців як можливість покінчити з російським більшовизмом в Україні. Вони створили в Харкові в 1941–1943 рр. газету “Нова Україна” (редактор В. Царик) і журнал “Український засів” (редактор В. Петров), в яких співробітничали А. Любченко, І. Багряний, О. Веретенченко, О. Корж, Д. Нитченко, Ю. Шевельов. З наступом радянських військ вони емігрували. Згодом, уже на еміграції, ці харківські письменники додали чимало зусиль для організації розпорошених мистецьких сил, виступаючи ініціаторами створення Мистецького Українського Руху (Західна Німеччина), а згодом у Сполучених Штатах Америки – об’єднання українських письменників “Слово”.

      Після визволення Харкова, у вересні 1943 року, поновлює роботу Харківська письменницька організація, яку очолила Н. Забіла (у наступні десятиліття організацією керували П. Панч, В. Кочевський, І. Муратов, Я. Гримайло, Ю. Шовкопляс, В. Петров, Б. Силаєв, Р. Полонський, І. Перепеляк), а вже у 50-ті роки починає налагоджуватися повноцінний літературний процес, попри те, що більшість уцілілих письменників-харківців на той час отримали переважно київську прописку.

      Після численних поневірянь концтаборами й шляхами війни до Харкова повертаються та продовжують плідно працювати В. Мисик, І. Муратов, І. Багмут, І. Вирган, В. Боровий, В. Бондар. У 50–60-ті роки на літературному обрії Харківщини з’являються імена В. Брюггена, Г. Тютюнника, Р. Третьякова, С. Шумицького, Р. Полонського, О. Юрченка, Б. Чичибабіна, Р. Левіна.

      Наступне покоління харківських письменників, що вступило в літературу в 70–80-ті роки, репрезентують В. Бойко, Н. Матюх, І. Перепеляк, Л. Тома, А. Перерва, І. Маслов, Ірина Мироненко, П. Василенко, Іван Мироненко, С. Минаков, І. Глєбова (Полякова), О. Ковальова, Р. Катаєва, І. Євса. На примусове поселення до Харкова спрямований після відбуття покарання дисидент С. Сапеляк

     Харків продовжував і в ХХ столітті залишатися центром творення не тільки української, але й російської літератури. Зокрема, тут плідно працювали і працюють поети Р. Левін, Р. Катаєва, А. Мірошниченко, С. Шелковий, С. Минаков та ін., прозаїки В. В. Добровольский, М. Сказбуш, І. Маслов, В. Петров, Б. Силаєв та ін. Літературне обличчя Харкова неможливо уявити без творчості видатного російського поета складної життєвої й творчої долі, лауреата Державної премії СРСР (1990) Бориса Чичибабіна.

      За час Незалежності Харківська обласна організація Спілки поповнилася новими членами. Це – Р. Мельників, Л. Доценко, В. Романовський, О. Тараненко, О. Ковалевський, В. Полянецький, С. Замалієв, М. Возіянов, Н. Маслова, С. Черняєв.

       Але літературне життя вирує й поза Спілкою. З ініціативи молоді створені літературні об’єднання “Червона Фіра”, “Захарполіс”, літконгломерат “Весло слова”. Найчастіше інспіратором нових явищ є широковідомий поет і прозаїк С. Жадан. У Харкові працюють відомі в Україні й за кордоном фантасти Олег Ладиженський і Дмитрій Громов, що друкують твори під спільним псевдонімом “Генрі Лайод Олді”, А.В. Шмалько, який виступає під псевдонімом “Андрій Валентинов”, І.В. Чорний, що відомий як письменник-фантаст Андрій Чернецов. У Харкові видавалися чи видаються літературно-художні журнали “Тёмные аллеи”, “Слобожанщина”, “Союз писателей”; створюються нові літературознавчі дослідження, над якими працюють Л. Ушкалов, Ю. Безхутрий, О. Борзенко, І. Лосієвський, І. Московкіна.

       Роки Незалежності засвідчили потужні креативні можливості літературної Харківщини, її зумовлений славними традиціями потенціал. Харків сьогодні сприймається як величезний культурний гіперпростір, як талановите місто, у якого велике майбутнє.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Вони прославляли та прославляють Харківщину // Позакласний час. – 2010. – № 3.– С. 69 – 94.

2. Літературна Харківщина: Довідник / Під ред. М.Ф. Гетманця. – Харків: Майдан, 1995.

3. Михайлин І.Л. Літературна Харківщина. Поезія: Есеїстика. Портрети. Рецензії. – Х.: Майдан, 2007. – С. 5 – 20.

4. Письменники Харкова: Довідник / Післямова Р. Мельникова, С. Сапеляка, О. Ковалбової. – Харків: Майдан, 2003.

5. Харків – моя мала Батьківщина: Навчальний посібник з народознавства / За ред. І.Ф. Прокопенка. – Вид. 2-е, випр. і доп. – Х.: ОВС, 2003. – С. 398 – 411.

6. Харківщинознавство. Кононенко О.Є., Шульженко Л.С. / За ред. к. п. н., ректора ХОНМІБО Покроєвої Л.Д. – Харків: “Гімназія”, 2002. – С. 104 – 106, 143 – 150.

Матеріал підготувала бібліотекар читального залу ЦБ ім. А.П. Чехова

Маляренко Ольга Степанівна 

Версия для печати
 
О библиотеке · Главная · Краеведение · Задать вопрос · Карта сайта · Контакты
библиотека им.А.П.Чехова, все права защищены.
ВебСтолица.РУ: создай свой бесплатный сайт!  | Пожаловаться  
Движок: Amiro CMS